Освітня місія «Основи»
12.11.2009
Новий навчальний рік для редакторів «Основи», як завжди, розпочався з виїзних сесій містами й селами України: зустрічі з освітянами, обговорення нагальних учительських питань, яких чим далі, тим більше; презентація нових основ’янських проектів, які, незважаючи на всі освітні проблеми, стають більш форматними, різноманітними, практичними, цікавими. Щире спілкування, позитивна енергетика, досвід роботи з колегами, нові ділові й людські контакти, поповнення авторського корпусу видавництва, оригінальні ідеї, пропозиції, міркування. Такі результати цих виїздів, яких наші редактори чекають і до яких ретельно готуються, розуміючи, що тільки презентувати нові книги сьогодні малувато для вчителя, який прийшов на зустріч, відклавши свої справи або роботу. Тому проводимо науково-методичні семінари, презентуємо власні теоретичні й практичні проекти, застосовуємо сучасні технології — мультимедіа, інтерактив, ілюстративний матеріал та ін.
Ми працюємо для колег-учителів — серйозно, сучасно, науково, віддано. І завжди готові йти на діалог, почути педагога, допомогти йому, полегшити складну вчительську роботу, зекономити час на підготовку до уроку. Учительство, як правило, розуміє й вдячно сприймає наш труд, даючи той зворотний зв’язок, який необхідний для нових ідей і творчих поривів.
Так було принаймні до цього року, вірніше до жовтня, оскільки кінець серпня й вересень ми продуктивно провели в Одесі, на виїзних сесіях багатьох редакцій, які працювали з учителями області, готуючись до нового навчального року. Одеса окрилила, додала сил, надихнула. Вкотре подумалося: які ж сподвижники наші вчителі, за умов суцільного суспільного дефолту (таке модне зараз слівце) віддано працюють, навчають, виховують, розвивають, прищеплюють, а ще ремонтують кабінети, оформлюють світлиці, ставлять шкільні вистави, їздять на екскурсії.
А на осінь «Основа» запланувала роботу з освітянами Києва, що завчасно було оголошено й редактори почали готуватися до презентаційних і навчально-методичних заходів у столиці. Редакція нашого журналу підготувала презентацію нових книжкових проектів, які були виставлені на продаж перед заходом, а також моніторинг-аналіз написання тестувальниками Києва власного висловлення (характеристика помилок, шляхи їх подолання тощо) за результатами цьогорічного ЗНО з української мови та літератури, оскільки ми брали участь у перевірці робіт відкритого зошита (твору-роздуму) київських учнів; крім цього був підготовлений огляд міністерської документації щодо підготовки і проведення ЗНО–2010. Планувалося ще дати вчителям інформацію про сучасні методи аналізу новітніх літературних текстів, поговорити про найбільш проблемні лакуни у шкільній філологічний освіті. Врешті, цей регламент опробований часом і досвідом, адже за сім років існування «Основи» таких заходів були сотні.
Зустрічі з київськими освітянами проходили в Міському будинку вчителя, місці знаковому, поруч із пам’ятником Михайлу Грушевському та Київським національним університетом імені Т. Г. Шевченка. Дуже радо нас зустріли організатори заходів, приємне спілкування відбулося із колегами з «Дивослова», які перед зустріччю презентували навчальну продукцію свого видавництва і побажали нам успіхів (відчувся дух корпоративної солідарності й підтримки). Ми хвилювалися, адже провести такий семінар — справа відповідальна й потребує професіональної та комунікативної компетентності. Додало впевненості, що книги «Основи», які були виставлені на продаж київським представником видавництва, буквально «розліталися»: учителі купували книги серій «Усі уроки», «Учитель року», «Моя методика», видання нової серії «Мій конспект», навчальні посібники та ін. Учителі підходили, зручно розташовувалися у великій залі засідань, за круглим столом.
Почали працювати. І ось тут, на п’ятій хвилині нашої роботи, під час виступу головного редактора журналу Костянтина Голобородька, який говорив про нові видання для вчителів, ми стали чути якісь провокативні питання, висловлені з місця в цілком різкій, неетичній формі: «Який регламент виступів і який порядок денний?» Здивувало. Подумалося: ось вам і столичний етикет; адже це не профспілкові збори із чітко визначеним регламентом, це фаховий діалог видавців і науковців із учителем, для якого, врешті, і працюємо. Однак продовжуємо роботу, бо більшість присутніх уважно слухають, задають суттєві питання, цікавляться планами видавництва на перспективу. Цю частину зустрічі ми витримали спокійно, намагаючись не реагувати на тих, хто так відверто заважав (і це вихователі молоді!).Під час моніторингу-аналізу творчих робіт київських тестувальників, який було зроблено за наслідками цьогорічної перевірки завдань відкритої форми, активність тих, хто, очевидно, мав конкретну мету — зірвати зустріч, посилилася. При цьому одразу впало в око, що це ті ж самі люди (десь п’ятеро зі ста присутніх). Тепер виклики були такого типу: «Ми це знаємо!», «Що ви тут нам нового сказали!», «Годин немає, а ви тут голову морочите» (улюблена формула на всі випадки). Подумалося: звідки ж учителі, які не дотичні до перевірки робіт Києва, можуть знати, як писали київські учні?
Продовжуємо працювати, намагаючись уникнути сварок і агресії, коментуючи проблемність цьогорічної теми, її некоректність і неоднозначність (щоврештівплинулонарезультатперевіркийоцінку), даючиприкладизтекстів, класифікуючипомилкитощо. Аудиторія працює, просить незаважатиійтитих, кому не цікаво. Страйкувальники не вщухають. Знову виклики з місця, відверта спроба зірвати захід. Збліднілі обличчя представників Міського будинку вчителя (такого ще небуло!)
Тепер уже стає очевидним, що це спланована акція зірвати зустріч «Основи» зі столичними словесниками. Перше бажання — припинити роботу. Але ж це означає викинути білий прапор, здатися на милість супротивника. А як же ті, хто прийшов почути щось цікаве, потрібне для роботи або подати на редакційний розгляд власний матеріал? Таких же цілий зал. І їм соромно за колег. Наші коментарі щодо неетичності поведінки та немотивованої агресивності деяких присутніх не допомагають. Семінар на грані зриву. Напруження нервів з обох сторін. Приймаємо рішення: просимо покинути аудиторію тих, кому не цікаво. Не продовжуємо роботу, поки вони не підуть. Пішли-таки. Емоції вщухають, далі — праця, тепер уже, правда, в іншій емоційній тональності. Пишемо, говоримо, коментуємо, обговорюємо нагальне — ЗНО, сучасний український літпроцес у шкільному вивченні та ін.
Ми витримали, сказали все, що запланували, довели до відома міністерську інформацію, яка, до речі, так часто змінюється, що не встигаєш відслідковувати ці зміни. Гідно завершили роботу, подякували за увагу й закликали колег до співпраці.
По закінченні учителі – схвильовані, зворушені, напружені — підходили й просили вибачити тих, хто виявив таку відверту брутальність, нечемність, неповагу до нашого гурту й праці, дякували за продуктивне спілкування, просили зразки ілюстративного матеріалу до аналізу учнівських творів, питали про вимоги до друку вчительського матеріалу.
Говорять, що будь-який досвід, навіть негативний,— це досвід з перспективою зробити по-іншому або краще. Те, що трапилося, примусило подумати над причинами такого комунікативного ефекту із враженнями навпаки. Можливо, ті, хто це вчинив, виконували чиєсь замовлення зірвати захід і тим знизити рейтинг «Основи» (виникає питання: кому ж це потрібно?), можливо, дався взнаки столичний комплекс первинності (приїхали тут із Харкова нам щось віщати), а може, просто агресивні люди з недоброю душею, у яких не склалося власне життя і стосунки з довкіллям.
Хто би там не був, але маємо серйозно замислитись над тим, що це відбулося в колі педагогів-словесників, які сенсом свого професійного буття обирають служіння культурі, вихованню, гуманності, шляхетності. Бо як не вчителю, то кому ж бути цивілізованим, гідним, ввічливим, шляхетним, розумним і мудрим. Якщо ж немає цього — то хіба можна навчити іншого таким чеснотам? І де в такому випадку щирість, а де фальш вчительскої місії? За якими ж законами ми — вчителі — живемо й працюємо, тобто навчаємо й виховуємо?
«Учитель, який навчає і не здійснює в житті того, чого навчає, подібний до курки, яка має крила, але не літає»,— говорить східна мудрість. Але ж так хочеться літати! Летіти і вести за собою інших.
Тож, дорогі колеги, не забуваймо, що за нами — пташенята, які дивляться на нас, готуючись до життєвого льоту. Хай же цей літ буде гідним і вдячним за те, що й ми не схибили, не сфальшивили ні перед собою, ні перед тими, кого навчаємо, ні перед тими, з ким співіснуємо в одному просторі.
А «Основа», як завжди, дасть крила й зробить політ комфортним і небезпечним! Успіхів нам! Летімо!
доступ до статей вiдкрит тiльки для передплатникiв журналiв ВГ "Основа"
